Раннє втручання 

міждисциплінарна допомога сім'ям

з дітьми раннього віку

Дослідження підтверджують, що перші роки життя дитини є визначальними для її подальшого росту та розвитку і впливають на її майбутнє. При цьому кожна дитина пізнає світ у своєму темпі і потребує різного обсягу зусиль з боку дорослих, особливо, якщо мова йде про дітей із порушенням розвитку.

Раннє втручання – це міждисциплінарна допомога сім'ям з дітьми раннього віку (від народження до 3-х років 11 місяців 29 днівв). У яких є порушення розвитку. Підтримка спрямована на покращення розвитку дитини та підвищення якості життя родини.

Для кого раннє втручання?

Для сімей, які виховують дітей від народження до 3-х років 11 місяців та 29 днів, у яких:

Встановлено певний діагноз, що супроводжується затримками розвитку дитини (незалежно від ступеня тяжкості). Наприклад, дитячий церебральний параліч, розлади аутистичного спектра, синдром Дауна, епілепсія та інші.

Визначено затримку в розумовому, моторному, соціально-емоційному та комунікативному розвитку за допомогою скринінгів або тестів.

Є ризик появи затримки розвитку внаслідок певних біологічних та соціальних чинників. Наприклад, діти народжені раніше терміну; діти народжені з малою вагою, асфіксія, штучна вентиляція легень тощо; діти які перебувають в будинку дитини; сімї, які отримали будь-який травматичний досвід.

Сімї, де батьки мають сумніви та хвилювання щодо розвитку своєї дитини, її поведінки та взаємодії з іншими людьми.

Якщо ви стурбовані розвитком своєї дитини, послуга раннього втручання допоможе виявити порушення малюка та фахівці (консультанти) ІРЦ, а саме: практичний психолог, вчитель-логопед, вчитель-реабілітолог та сестра медична проведуть консультування щодо проблеми.

Ранні стадії психоемоційного розвитку дитини

Швидкість і складність фізичних і психоемоційних змін у перші три

роки життя дитини величезні. Різні автори пропонують різні способи періодизації раннього дитячого розвитку і опису змін, що відбуваються на кожній стадії цього розвитку.

Р. Шпіц запропонував розглядати деякі досягнення розвитку немовляти

від народження до 18-ти місяців як індикатори здорового продуктивного розвитку.

Цими індикаторами є:

• поява соціальної посмішки (посмішки людському обличчю)

у віці 3-х місяців;

• поява страху (тривоги) через сторонню людину (незнайомця) у віці 8-ми місяців;
• поява жесту або слова «ні» у віці 18-ти місяців.

Е. Еріксон описує ранній розвиток дитини з погляду соціально-емоційних переживань і зв'язків:

- дитина в період від народження до одного року досліджує навколишній світ з погляду його стабільності, передбачуваності і безпеки для розвитку. Для гармонійного і максимально продуктивного розвитку дитини важливим є формування у неї почуття довіри до оточення на основі безпеки, яке Е. Еріксон назвав «базовою довірою до світу». Безпека і стабільність найближчого оточення надзвичайно важливі для дитини, оскільки її особистий розвиток потребує безлічі різних експериментів як з об'єктами (іграшками, людьми), так і з почуттями. Стабільність дбайливого оточення допомагає дитині не згубити «орієнтири» в процесі експериментування, а відчуття безпеки надає їй впевненості у власних силах;

- у віці від одного до двох років дитина стає досить самостійною, щоб почати ходити, брати їжу і їсти, контролювати дефекацію. Цей час пов'язаний з «брудним» експериментуванням: дитина не лише бавиться в пісочниці і замурзується – вона, замурзуючись, освоює їжу і туалет. Прийняте в дорослому житті нашої культури засудження «бруду» і «брудного» налаштовує дитину цього віку до формування відчуття сорому. Автономія (самостійність) дитини обмежується її тривогою перед почуттям сорому. Діти з сильним відчуттям сорому можуть відмовитися від самостійності і вимагати присутності й уваги дорослих набагато більше, ніж потребують їх фізично;

- період від 2-х до 3-х років зазвичай характеризується великою рухливістю дитини, швидким розвитком її мовлення і гри. Дитина активно втручається в усі «дорослі» справи, отримуючи досвід «прийняття», коли дорослі приймають її у свої справи і розмови, і «виключення», коли їй відмовляють в спілкуванні. Велика активність дитини і розвиток її ініціативи сприяють формуванню відчуття провини. Це почуття формується через відсутність у маленької дитини розуміння того, яка саме її активність прийнятна і дозволена її оточенням, а яка – ні. Поступово досвід дозволяє дитині виробити свої уявлення про дозволене і недозволене. Дитина, оточення якої не має стабільних правил, дозволів і заборон, може почуватися розгубленою і через це відмовлятися від прояву ініціативи і відповідальності, з остраху перед провиною і покаранням.

          Закономірності рухового розвитку маленької дитини

Розвиток рухових навичок маленької дитини має свої закономірності й етапи. Послідовність появи цих навичок, як правило, однакова для всіх дітей, що розвиваються в звичайному порядку (з деякими варіаціями у швидкості отримання якихось навичок чи в порядку їх набуття: наприклад, деякі діти починають ходити раніше, ніж повзати).

Основні чинники рухового розвитку дитини Рухові функції в нормальному розвитку дитини з'являються завдяки взаємодії декількох важливих чинників, до яких належать:

· МОТИВАЦІЯ. Немовлята рухаються, щоб або виразити якусь внутрішню ідею чи відчуття, або для досягнення якоїсь зовнішньої мети. Немовлята, що нормально розвиваються, і діти молодшого віку старанно вчаться новим рухам, набувають навичок й залюбки беруться за складніші завдання, якщо вони відчувають перспективу використання нового уміння для досягнення нових цілей. Приміром, дитина терпляче і докладаючи багато зусиль освоює техніку підйому сходинками, зацікавлена тим, щоб, забравшись нагору, скотитися з гірки.

· СИЛА.Новонароджені майже не мають можливості рухатися проти дії сили ваги. У перші шість місяців життя немовляти посилюється функція м'язів-розгиначів, дитина починає піднімати голову та відривати руки і ноги від площини опори в положенні лежачи на животі. У віці від шести до дев'яти місяців немовлята вчаться підводитися за допомогою рук, підніматися на коліна й утримувати тулуб вертикально в положенні сидячи, а потім підтягуватися в положення стоячи.

· РІВНОВАГА.Рівновагою можна вважати уміння підтримувати центр ваги тіла над площиною опори. При освоєнні нових положень тіла (наприклад, опора на витягнуті руки, сидячи, стоячи), дитина спочатку вчиться утримувати рівновагу, а потім – переміщати центр ваги і використовувати рухи тіла, щоб не втрачати рівновагу. Зір, пропріорецепція та вестибулярний апарат взаємодіють між собою і розвивають у дитини відчуття рівноваги при використанні стабільних поз і рухів.

· ЗРАЗКИ РУХІВ. Немовлята народжуються з набором стереотипних зразків рухів (рефлексів) – наприклад, смоктання, рефлекторне хапання, рефлекторне повзання. З часом зразки рухів урізноманітнюються, і дитина може використовувати великий діапазон рухів для досягнення своєї мети. У перший рік життя розвиток дитини відбувається в певній послідовності: від лежання на спині – до лежання 0на животі, потім – до стояння і ходіння. Розвиток рухових сфер відбувається «від голови – до куприка» (приміром, спершу з'являються контрольовані рухи рук, потім – ніг), «від центру – до периферії» (наприклад, вирівнювання відбувається спочатку в стегні, а потім в гомілці). Зразки рухів змінюються від рухів усім тілом до ізольованих рухів: у новонародженої дитини одночасно рухається усе тіло, а згодом вона набуває здатності рухати різними частинами тіла (руками або ногами) самостійно, незалежно одне від одного.

Рухові рефлекси немовляти. Здорова дитина народжується з групою безумовних (вроджених) і тонічних рефлексів, які підтримують необхідний м'язовий тонус. Вони потрібні для розвитку координованих рухів і є основою усієї довільної рухової активності. Вони є основою розвитку установчих рефлексів (статокінетичних), які забезпечують повороти і перевороти тулуба дитини, хапання предметів руками, рухи головою та ін. Це, своєю чергою, забезпечує подальшу вертикалізацію тулуба дитини.

Установчі рефлекси створюють умови для формування умовних (набутих) рефлексів, які сприяють виникненню довільних рухів у дитини.

До природжених рефлексів належать:

• харчові (смоктання, ковтання, слиновиділення);
• спинальні рухові автоматизми (захисний рефлекс, рефлекси опори, випрямлення й автоматичної ходи, хапальні, рефлекс Моро, Галанта, Переса);
• позотонічні автоматизми (рефлекси), реакції випрямлення і рівноваги.

Якщо покласти новонароджену дитину на живіт, то вона починає рефлекторно повертати голову убік – це захисний рефлекс, виражений з перших годин життя. Якщо дитину підтримувати попід пахви, заздалегідь поставивши її на поверхню опори, то вона випрямляє тулуб і стоїть на напівзігнутих ногах на повній стопі; якщо злегка нахилити її вперед, то вона зробить крокові рухи по поверхні, – це рефлекс опори, випрямлення і автоматичної ходи. Реакція опори і автоматична хода є фізіологічними до двох місяців, потім вони згасають і лише наприкінці першого року життя з'являється здатність самостійно стояти і ходити.

Рефлекс повзання (Бауера) виявляється в положенні лежачи на животі або на спині – дитина починає спонтанно повзати, а якщо при цьому приставити долоню до підошов, рефлекс посилюється. Цей рефлекс є фізіологічним з третього–четвертого дня життя новонародженого до чотирьох місяців, а потім згасає. Згодом у дитини з'являється здатність повзати, спочатку – по-пластунськи, потім рачки.

Кожного разу, коли долоні дитини розкриті, і їх злегка торкається якийсь предмет, спрацьовує хапальний долонний рефлекс, і немовля стискає кулаки, захоплюючи й утримуючи іграшки. Підошовний рефлекс виявляється при натисканні великим пальцем на підошву біля основи II–III пальців стопи дитини: новонароджений робить підошовне згинання пальців ноги. До кінця року дитина зможе утримувати рівновагу і вагу тіла на стопах.

Рефлекс Моро симетричне розведення і зведення рук при раптовому гучному звуці або при легкому ударі рукою по поверхні опори, де знаходиться дитина. Спочатку дитина різко розводить руки, а потім повертається в те саме положення, «обіймаючи» себе.

Рефлекс Галанта при подразненні шкіри біля хребта тулуб вигинається дугою, відкритою у бік подразника; у той самий бік повертається голова. Рефлекс існує з 5–6-го дня життя. Фізіологічним є до 3–4-х місяців, а в подальшому впливає на стійкість тулуба – згинання тулуба убік.

Рефлекс Переса при проведенні пальцем по остистих відростках хребта від куприка до шиї виникають больова реакція, крик. Цей рефлекс є фізіологічним до 3–4-х місяців.

Лабіринтовий тонічний рефлекс (ЛТР)

виявляється в двох початкових положеннях – на спині, на животі – і залежить від положення голови. ЛТР на спині проявляється гіпертонусом усіх м'язів-розгиначів тулуба: хребет і ноги прямі, приведені і ротовані всередину; верхні кінцівки можуть бути розведені в боки (напівзігнуті або притулені до тулуба); фізіологічним є до 3–4-х тижнів. ЛТР на животі виявляється гіпертонусом м'язів-згиначів тулуба. Дитина не може підняти голову, розігнути кінцівки, а також спиратися на руки і піднімати тулуб. Фізіологічним є до 2-х місяців.

Симетричний шийний тонічний рефлекс (СШТР) проявляється під час рухів у шийному відділі хребта. При нахилі голови вперед підвищується тонус м'язів-згиначів верхніх кінцівок. При нахилі голови назад підвищується тонус м'язів-розгиначів верхніх кінцівок і м'язів-згиначів нижніх кінцівок. Рефлекс є фізіологічним до трьох місяців. При затримці СШТР дитина не може стояти рачки і на колінах. Також затримуватиметься вертикалізація і ходіння. Надалі формується розгинальна установка нижніх кінцівок.

Асиметричний шийний тонічний рефлекс (АШТР) проявляється при повороті голови убік; посилюється тонус м'язів-розгиначів руки та ноги на тому самому боці і тонус м'язів-згиначів протилежних кінцівок. Рефлекс може проявитися більше у верхніх кінцівках під час їх згинання та розгинання. Рефлекс є фізіологічним до 4-х місяців. У цей період дитина активно цікавиться іграшками, бере їх в руки, притискає до обличчя, роздивляється, бере до рота. Затримка рефлексу гальмує розвиток маніпуляційної функції рук, порушує зорове відчуття.

Рефлекс випрямлення від голови до тулуба та від таза до тулуба проявляється при повороті голови у той бік, куди водночас повертається тулуб дитини. Рефлекс можна викликати поворотом таза і ніг дитини убік. При цьому одночасно у той самий бік розвертається й тулуб. Такий поворот «блоком» у здорової дитини зникає наприкінці 3-го місяця. Потім повороти голови і тазового пояса здійснюються окремо. Це пов'язано з появою у дитини торсії у поперековому відділі хребта. Торсія сприяє своєчасному формуванню поперекового лордозу та забезпечує можливість виконувати повороти, перевороти й утримувати рівновагу при сидінні і ходінні.

Динаміка рухового розвитку дитини

Розвиток маленької дитини від народження до 3 років є надзвичайно динамічним. Тому спостереження й оцінку розвитку немовляти зручно робити відповідно до прийнятих нормативних (середніх) параметрів розвитку по триместрах. У цьому розділі розглянемо динаміку рухового розвитку дитини, описуючи рухові уміння і навички, що дитина отримала в кожному триместрі раннього дитинства.

Новонароджена дитина більшу частину доби спить (до 20–22 годин) та їсть (6–7 разів). Зовсім невелику частину дня вона не спить. Якщо вона проводить час лежачи на спині, фіксованої опори немає, рухи дитини усім тілом випадкові і безладні, вона не в змозі підняти голову й утримати її у вертикальному положенні. Руки і ноги зігнуті в усіх суглобах і притиснуті до тіла, кулачки стиснуті. Це пояснюється тим, що до 3-місячного віку тонус м'язів-згиначів рук і ніг підвищений (так званий фізіологічний гіпертонус). Положення голови і тулуба асиметричне, плечі високо підняті над рівнем поверхні опори, лопатки відведені, що зумовлено впливом безумовних рефлексів новонароджених.

Коли новонароджений перебуває в положенні лежачи на животі, він спирається на голову, кисті, коліна – дитина ще не може протидіяти силі ваги, голова розташована асиметрично, центр ваги знаходиться на рівні грудної клітки, тому підняття голови потребує великих зусиль і виконується силою розгиначів шиї. Кінцівки зігнуті і притиснуті до тулуба, таз трошки підведений над поверхнею опори.

Особливості розвитку рухів в період від народження до 3 місяців – це притиснення кінцівок до тіла, згинання, випростування тіла по середній лінії.

Вже до кінця першого місяця життя, коли дитину частіше кладуть на живіт і беруть на руки під час неспання, ці положення дають дитині змогу раніше почати піднімати і утримувати голову, повертати її в різні боки, споглядаючи навколишній світ. Цілком очевидним є той факт, що, перебуваючи в положенні «обличчям вниз», дитина змушена вчитися тримати голову прямо, щоб дивитися навкруги і розвивати інші структури тіла.

У положенні лежачи на животі випадкові і безладні рухи рук і ніг поступово стають контрольованими, верхня частина тіла підводиться, ноги опускаються вниз – центр ваги опускається в ділянку живота (пупка), руки наближаються до середньої лінії тіла, і дитина починає якісніше спиратися на передпліччя. Дитина починає усвідомлювати своє положення і контролювати силу ваги. І хоча дослідження навколишнього світу потребує великих зусиль, дитина вже може на короткий час зосередити погляд на обличчі дорослого і спробувати утримати голову вертикально.

До кінця третього місяця дитина вже може стабільно фіксовано спиратися на стегна, передпліччя і на зовнішній край кисті. Стежачи за іграшкою і дорослим, дитина може контролювати голову за межами середньої лінії (за межами площі опори); поворот голови на 180 °. Таз щільно притиснений до поверхні опори. Дитина свідомо фіксує погляд під час стимуляції протягом невеликих проміжків часу.

У положенні «лежачи на спині» дитина отримує фіксовану площу опори. Спостерігаючи за іграшкою або за обличчям дорослого, дитина може змінити положення голови і тулуба рівніше щодо центру, рухи рук і ніг відбуваються по середній лінії тіла. Тулуб стабілізується завдяки притисканню ліктів до тулуба, рухи здійснюються «блоком», немає окремих рухів кінцівок. АШТР без патологічних ознак.

До кінця третього місяця життя дитина, піднімаючи ноги до живота, активізує м'язи живота. Ноги частіше рухаються у напрямі голови. Грудна клітка звужується за рахунок активізації міжреберних м'язів. Центр ваги переміщається до верху грудної клітки – грудна клітка стає більш пласкою, тулуб стабілізується, хребет видовжується. Дитина частіше утримує симетричне положення голови і тулуба.

Для періоду від трьох до шести місяців характерним є розвиток рухів за схемою – відведення кінцівок, їх розгинання, вихід за середню лінію тіла.

У віці трьох місяців дитина, лежачи на животі та спираючись на зігнуті руки, підводить верхню частину тулуба і добре тримає голову. Завдяки повторенням, рухи рук і ніг удосконалюються. Упираючись у підлогу і роблячи ці безладні рухи, дитина усвідомлює, що пересунулася назад, вперед, ліворуч, праворуч. Виявивши це завдяки такому положенню голови, яке дає змогу їй дивитися перед собою, дитина розуміє користь рухів, які переміщають її вперед. Вона усвідомлює ті відчуття, які переживає при русі.

У віці чотирьох місяців дитина вже підводиться на випрямлених руках, спираючись тільки на долоні. Дитина починає цікавитися іграшками: тягнеться до них, а десь у чотири місяці вже хапає й тримає їх. До чотирох місяців дитина, дотягуючись до іграшки не спираючись на лікоть, компенсаторно лягає на бік. І вже до чотирох місяців формуються навички правильного перевороту зі спини на живіт.

Центр ваги опускається нижче до таза, живіт відривається від поверхні опори. Дитина у віці близько шести місяців може самостійно спиратися на коліна та кисті (накарачки) і хитатися. Перебуваючи на підлозі, дитина може активно повертатися навколо себе в обидва боки, роздивлятися, повертаючи голову на 180 °, відпочивати на ліктях. Перевертається з живота на спину.

У положенні «лежачи на спині» дитина має більше можливостей самостійно займатися з іграшками, які розвішують перед нею на відстані витягнутої руки або дають в руку. Але найкращими іграшками для 4–6-місячного малюка є його власні руки і ноги. До віку 4–5 місяців підвищений тонус м'язів-згиначів кінцівок зникає, і махання руками й ногами має вільний та цілеспрямований характер. Дитина починає досліджувати спочатку верхню частину ніг. У віці 4–5 місяців дитина самостійно перевертається зі спини на живіт. У 3-місячної дитини зникає рефлекс опори і ходіння ніжками, і вона не утримує вагу тіла приблизно до 4–5 місяців. Узятий попід пахви 5-місячний малюк стоїть прямо, не підгинаючи ноги, і усвідомлює своє стояння. Намагається сісти, тримаючись за будь-що руками, контролюючи голову і тулуб, а ближче до шести місяців зможе підтягувати ноги до живота. Самостійно сидіти діти до шести місяців не можуть – їм потрібна підтримка. У положенні сидячи на підлозі, спираючись на прямі руки, дитина сидітиме з «круглою» спиною.

Для періоду шість–дев'ять місяців у формуванні поз і зразків руху характерним є розвиток ротації (поворот нижньої і верхньої частини корпуса відносно одна одної) і перехідних положень. Це вік, коли дитина вже навчилася добре утримувати рівновагу в положенні лежачи на спині і на животі. Вона починає активно вивчати свої ноги в положенні лежачи на спині, підносити їх до очей і до рота, при цьому не падаючи на бік.

У положенні лежачи на животі, спираючись на руки, дитина вчиться переносити вагу тіла з однієї руки на іншу, тягнутися за предметом, поступово в неї розвивається уміння повертатися навколо себе на животі.

На початку 7-го місяця, намагаючись вкотре дотягнутися до іграшки, малюк може почати повзти на животі, спочатку відштовхуючись руками назад, потім, більше користуючись ногами в цьому процесі, – симетрично вперед («як заєць»). Надалі включається альтернативне повзання – це повзання з асиметричним і поперемінним включенням рук і ніг (по-пластунськи).

Перевертання на живіт і на спину відбуваються скоординовано, дитина може затриматися в положенні лежачи на боці, спираючись на лікоть, і достатньо довго гратися в такому положенні. Усі ці рухи розвиваються, тому що у дитини з'являється можливість ротирувати корпус, повертати верхню або нижню частину корпуса відносно одна одної. Надалі, завдяки зростанню активності, розвитку незалежних рухів частинами тіла та поліпшенню здатності дитини спиратися руками, вона поступово з положення «лежачи на боці» вчиться самостійно переходити в положення «напівсидячи».

Уміння сидіти самостійно розвивається у декілька етапів. Спочатку дитина може затримуватися вертикальніше в положенні «сидячи на боці», при цьому спираючись двома руками на поверхню. У цьому положенні вона вчиться контролювати голову, рухати нею незалежно від інших частин тіла. На цьому етапі відбувається адаптація організму до утримання ваги тіла проти сили ваги у вертикальному положенні. Поступово малюк вчиться, спочатку тримаючись однією рукою, а потім – без підтримки, сидіти з рівною спиною. Вдосконалюючи цю навичку, дитина починає використовувати різноманітні варіанти пози «сидячи» і вільно міняти положення тіла (9–10 місяців). Приблизно у сім місяців дитина намагається підтягуватися до вставання. Це потребує великих зусиль, адже вона тягнеться вгору усім тілом, – підвищується тонус, дитина стає на пальці. З часом дитина краще опановує цю навичку, покращується рівновага і балансування, і вона опускається на стопи. Встає дитина спочатку двома ногами, а з часом і однією. Під час стояння 7–8-місячній дитині потрібна широка площа опори: її коліна і стегна напівзігнуті. Дитина ніби заморожує позу – зводить лопатки, згинає і піднімає руки. У цей період також згасає хапальний рефлекс стопи, оскільки дитина дедалі більше вчиться спиратися на ніжки.

У 9–12 місяців дитина поступово змінює потрібну їй опору з широкої площі опори на точки опори (ноги, руки). Вона вже може утримувати вертикальне положення проти сили ваги.

У дев'ять місяців дитина освоює переміщення рачки, при цьому її площа опори може бути ще досить широкою. З плином часу, ближче до 11-ти місяців, поза рачки удосконалюється, покращується контроль тулуба (дитина може залазити на сходинки, на диванні подушки і злазити з них). Ця поза є перехідною у вертикальне положення: дитина експериментує, переходячи в позу ведмедя (опора на кисті і стопи).

До кінця першого року з положення «як ведмедик» дитина навчиться самостійно переходити в положення стоячи. У цей період вона вміє вставати біля опори, при цьому її ноги стають чимраз активнішими, вона досить добре контролює сидіння навпочіпки біля опори. Приблизно з десяти місяців дитина переходить з пози «рачки» в положення сидячи. Поза сидячи є не лише основною позою для гри, а також і перехідною в усі інші положення; до цього віку у дитини вже досить розвинений контроль тулуба, завдяки чому вона може вільно переносити вагу тіла з одного боку на інший і змінювати положення.

У цей період дитина освоює пересування уздовж меблів, покращуючи контроль тіла у вертикальному положенні, і робить свої перші кроки. Під час самостійного ходіння і стояння вона починає балансувати на ступнях. З цієї миті починається розвиток склепінь стопи, і до трирічного віку стопи набувають вигляду, як у дорослої людини. До того часу дітям притаманна фізіологічна плоскостопість.

До кінця першого року життя хода дитини може виглядати так: руки високо підняті, ноги широко розставлені, вона не переносить вагу тіла із боку в бік.

На другому році життя дитина хитко стоїть на широко розставлених ногах, під час ходьби хитається то в один бік, то у другий. У малюка відносно довгий тулуб, велика голова (1/5 від загальної довжини тіла), короткі ноги. Центр ваги розміщений вище, ніж у дорослого, – на рівні грудної клітки. Недостатній розвиток склепіння стопи. Однорічна дитина все ще втрачає рівновагу, ходить, часто перебираючи ніжками, майже бігом, щоб не впасти, причому повноцінні самостійні кроки у дитини з'являються після розвитку координації рухів рук.

Дитина 12–15 місяців під час ходіння може не триматися за опору, але вона ще не спроможна з такого положення повернутися назад, щоб дістати іграшку. Це стане можливим тільки у віці півтора року. У вертикальному положенні дитина не в змозі повністю випрямити стегна, через що вона стоїть животом вперед, а ноги її дещо розвернені. Коли малюкові півтора року, він починає пересуватися по-новому – зігнувши руки в ліктях і притиснувши їх до тулуба. В міру того, як щораз більше диференціюються рухи рук і плечового пояса, формуються погоджені (реципрокні) рухи рук під час ходіння: права рука робить рух вперед одночасно з лівою ногою, і навпаки. Збільшення стійкості тулуба у вертикальному положенні сприяє розвитку рухів ніг. Стегна і коліна вільно розгинаються, в стопах формується підошовне згинання (опускання передньої частини стопи донизу), завдяки чому з'являється п'ятково-пальцьова форма кроку з первинною опорою на п'ятку, потім на пальці – так званий перекат. З півтора року малюк починає легко вставати без підтримки з положення на животі і на спині. Потім він поступово освоює різні комбіновані рухи. Формується рівномірний ритм кроку.

У півтора року в дитини з'являються елементи замахування і кидання, які потребують сили, спритності, окоміру і координації рухів кінцівок і тулуба. У малюка спостерігається відмінність в киданні правою і лівою рукою. Кидання удалину дається йому легше, ніж у ціль. Бавлячись, дитина другого року життя легко змінює різні способи руху: вона може встати на коліна або на одне коліно, лягти на підлогу. Вона, як і раніше, вважає за краще користуватися однією рукою, проте друга рука, яка раніше лише пасивно тримала певний предмет, починає активно діяти. Наприклад, малюк може тримати чашку двома руками. У віці від півтора до двох років триває вдосконалення дії рук, що потребують супінації передпліччя, і дитина навчається повертати ручку дверей чи висипати предмети з ящиків.

НАБУТТЯ ДИТИНОЮ НАВИЧОК СКЛАДНИХ РУХІВ: біг, ходіння сходами, стрибки, кидки тощо

На третьому році життя варіативність рухів дитини істотно збільшується як якісно, так і кількісно. Вона починає освоювати ходіння сходами. Дворічна дитина спочатку ставить одну ногу на сходинку, потім приставляє до неї другу. Дещо пізніше вона використовуватиме цей самий спосіб під час спуску сходами. Уміння ходити сходинками розпочинається з освоєння простішої навички: малюкові в цьому віці легше йти вгору, ніж вниз.

Спосіб ходіння рівною поверхнею стає досконалішим: ноги дитина вже не розводить широко, руки опущені уздовж тулуба, а не відведені в боки, як це було на початковому етапі оволодіння ходінням. Ця навичка набуває рис автоматизму. Наприкінці другого року дитина вже здатна йти назад, намагається бігати. Такий поступальний розвиток моторики стає можливим завдяки вдосконаленню функції рівноваги і ротації корпусу. Триває подальша диференціація рухів ніг, удосконалюється п'ятково-пальцьова навичка ходіння, і дитина може використати досить вузьку «базу» для кроку. Це, своєю чергою, веде до поліпшення координації рухів під час ходіння. Проте малюку досі важко робити швидкі повороти тіла, тому що його вага ще нерівномірно розподіляється на різні ділянки стоп.

Рівновага розвивається, і дитина, хоч попервах і недовго, але може стояти на одній нозі. Спливе зовсім небагато часу – і ось вона вже зможе бити ногою по м'ячу, навіть якщо їй раніше і не показували цього руху. Тепер центр ваги знаходиться дещо нижче, практично на рівні таза, як у дорослого. Вміння переміщати центр ваги і зберігати при цьому стійкість дає дитині можливість освоїти новий спосіб руху – переступання через низькі предмети. Розвиток рухливості і рівноваги створює основу для вдосконалення бігу. Дитина вже намагається ходити з різним прискоренням (швидко, повільно), повертати в різних напрямах, дріботіти ногами. Дитина цього віку може стрибати, лише тримаючись за перила і викидаючи одну ногу вперед.

Ближче до трьох років дитина вчиться правильно кидати: під час кидання правою рукою права нога відставляється назад і на неї переноситься вага тіла. Під час кидання лівою рукою відставляється ліва нога. Коли дитина замахується, тулуб повертається у бік тієї руки, якою вона робитиме кидок, вага тіла переноситься з ноги, відставленої назад, на ногу, що стоїть попереду.

Навичка лазіння удосконалюється у дитини 2–3 років. Вона може користуватися драбинкою, підніматися до самого верху, але сходити вниз самостійно вона поки що боїться. Дитині потрібно навчитися переносити вагу свого тіла не лише з однієї руки та ноги на другу, а й тримати свій тулуб, опираючись силі земного тяжіння. Біг дітей 2–3 років схожий на прискорене ходіння. Характерна особливість для бігу – «політ» – з'является лише за рік після перших самостійних кроків. Зазвичай дитина погано відштовхується від землі, біжить, ступаючи на всю стопу. Під час бігу руки зігнуті в ліктях. Узгоджені рухи рук і ніг під час бігу развиваються раніше, ніж при ходінні.

До трьох років дитина рідко опановує правильну навичку стрибка. Не до кінця сформований опорно-руховий апарат, недостатня міцність кісток і зв'язок нижніх кінцівок, слабкий розвиток сили м'язів і функцій рівноваги, недостатність пружних властивостей стопи знижують можливість засвоєння дитиною стрибка. Початок цього навику базується на вмінні стрибати на пружній поверхні, за щось тримаючись (наприклад, стрибки на сітці або пружинному матраці ліжка), і тільки тоді малюк зможе зіскакувати з поріжка невеликої висоти.